Художниця Леся Патока про нестримність фантазії,  натхнення, гарний смак та трошки божевілля

Художниця Леся Патока про нестримність фантазії, натхнення, гарний смак та трошки божевілля

Уявити сучасні музичні кліпи без участі Лесі Патоки просто неможливо. Вона створює для зірок яскраві та екстравагантні образи, продумує кожну деталь — від зачіски та макіяжу до костюмів та декорацій. Сміливі експерименти Лесі не можуть не надихати, тож експерти SYOSS вирішили дізнатися про неї більше.

SYOSS: Коли потрібно швидко пояснити незнайомій людині, чим ти займаєшся, що ти кажеш?

Леся Патока: Я чесно кажу, що ми займаємось божевіллям. Костюми, аксесуари, головні убори, бутафорія, навіть предмети інтер’єру — все це неможливо вмістити в одне слово. До того ж, зачіска та візаж мають рішуче значення — ми завжди працюємо над цілісним образом. Це стільки етапів, що, як не крути, виходить божевілля.


SYOSS: Образи, над якими працюєш ти та твоя студія, неможливо не впізнати. Вони дісно неординарні та божевільні. В них багато яскравих кольорів, габаритних акцентів, незвичних форм та текстур. Але балансувати такою кількістю складних елементів — це дійсно справжнє мистецтво. Тут дуже легко перейти межу від божевілля до несмаку. В чому твій секрет?

Л.П.:  Мені здається, це вроджене. Гарний смак або є, або його немає.

SYOSS: Але все ж таки, що б ти порекомендувала дівчатам, які мріють проявити себе, але не впевнені у своїх силах? Адже завжди важко оцінити самого себе.

Л.П.: Перше і найголовніше — це не боятися і не стримувати себе та свою фантазію. Навіть до мене іноді «приходять» образи, над необхідністю втілення яких я довго вагаюся. Але відчуття стилю можна напрацювати. Це безсонні ночі у pinterest, це постійний моніторинг усіх модних показів, це в буквальному розумінні замилювання ока усім трендовим, актуальним та надзвичайним. Тим, що вихваляють до такої міри, що в тебе вже не залишається сумнівів. Це також спосіб набуття досвіду, а із досвідом починаєш розуміти, коли власну фантазію треба спинити, а коли ти просто «повернула не туди». Але я дійсно впевнена, що цю межу можна відчути лише шляхом спроб та помилок. А отже, боятися помилок не варто.

SYOSS: Чи є в тебе стилістичні табу?

Л.П.: Це поєднання дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння, шифону, страз, пір’я та іншого гламуру. Окремо — все можливо. Дуже люблю, наприклад, однотонне пір’я, чорне чи біле. Або каміння, прозоре чи матове.

SYOSS: Кожна робота Patoka Studio розповідає глядачу історію. А яка з історій твоя найулюбленіша?

Л.П.: Їх так багато, і під час реалізації я горю кожною. Живу ними від початку і до кінця — хай то піджак у значках Івана Дорна, гігантська горошина та кокошник із плетінь для «Ляпіса Трубецького» чи головний убір з сопілок для ONUKA. Кожним образом я живу від початку і до кінця, кожен пропускаю через себе. Тож одного най-най-най немає. Всі вони — частинка мене. Кожна з цих історій унікальна та неповторна.

SYOSS: А який найбільш стриманий образ належить Patoka Studio? Чи ви беретесь лише за ті проекти, що обіцяють море креативу?

Л.П.: Просто ми непогано реалізуємо безумство, тому до нас найчастіше за ним звертаються. Але є і інші проекти. Я дуже ціную свою роботу з ONUKA. Саме вона навчила мене мінімалізму, це повністю її заслуга. Тепер я знаю, що створювати мінімалістичні образи часто набагато складніше, аніж щось божевільне.

SYOSS: У творчості та стилі ONUKA яскраво простежуються футуристичні образи. Зараз взагалі мода та високі технології у тренді. А яке твоє ставлення до цієї тенденції?

Л.П.: Мене надзвичайно цікавлять тканини, що випромінюють світло, 3D-текстури. Я пильно стежу за подібними явищами. Але поки що в України реалізація таких задумів може бути проблемною. Адже це не лише серйозні бюджети, це також серйозне спорядження, матеріали, а найголовніше — спеціалісти, майстри своєї справи у цій області. Тож поки що це просто мрії. Але ж мрії рано чи пізно втілюються у життя.

SYOSS: Що ще тебе надихає в роботі? Куди йти за натхненням «від Лесі Патоки»?

Л.П.: Його можна знайти абсолютно всюди. Подорожі — це естетична насолода. Люди — емоційна. Особливо у Європі. Завжди дивуюся, як же ми живемо у ті самі часи, але є такими різними. Музика, спокійна та навіть депресивна — це баланс з моїм характером. Кіно — це взагалі дуже особливий момент. Завжди чекаю чогось вражаючого — костюмів, сюжетів, характерів, роздумів після перегляду. Тож ніколи не дивлюсь американські комедії, навіть для фону. Я намагаюся у все, що роблю, вкладати сенс.

SYOSS: А чи були в тебе власні божевільні експерименти зі своїм образом? Чи все «сублімуєш» в роботі?

Л.П.: У школі мене просто неможливо було стримати. Вчителі навіть казали: «Патока, ти дограєшся та колись облисієш». Мінімум двічі на місяць я змінювала колір волосся. Пам’ятаю, як їздила за суперфарбою електрично-рожевого кольору, півтори години туди і стільки ж назад. А потім сама у ванній фарбува ла волосся. Навіть розробила спеціальну систему дзеркал, аби бачити кожну деталь. Мабуть, тоді мої конструкторські здібності проявилися вперше. Це зараз кольоровим волоссям важко когось здивувати, а тоді мені вслід хрестились та тикали пальцями. Але це був необхідний досвід: тепер я точно знаю, що чорний колір воронячого крила мені не личить, а блондинкою бути мені просто не подобається. До речі, мої нинішні руді кучері — також експеримент. Експеримент, який став частиною мене. Моє волосся від природи пряме. Я зробила хімію і щодня пильно доглядаю за волоссям, аби воно зберігало блиск, еластичність та здоровий вигляд, незважаючи на щоденне укладання плойкою. Адже я — майстер бутафорії.

КОМЕНТАРI
Дізнавайся
б’юті новини першою!